Маємо констатувати: за двадцять років існування незалежної України такого недолугого, непрофесійного, недієздатного зовнішньополітичного відомства у нас ще не було. Навіть при досить далеких від дипломатичної служби міністрах Порошенку і Яценюку МЗС працювало більш злагоджено та ефективно. Ми визначили чотири головних провали зовнішньополітичного відомства, які у сумі створюють прірву між МЗС та міжнародною політикою.
Коли дипломати відмовчуються…
Саме на російсько-українські відносини значна частина українського політикуму, та й населення нашої країни, покладали великі сподівання. Інтенсивний політичний діалог з Кремлем, який виник на початку правління нової команди на Банковій, давав надію на значне потепління двосторонніх відносин і як результат-досягнення вагомих економічних здобутків.
Проте у жодному зі спірних питань не досягнуто жодних результатів. Газові переговори зайшли у глухий кут, проблема поділу Керченської протоки не вирішена і перспективи її розв’язання немає, питання захисту прав української національної меншини в РФ загострилося до краю, чого тільки варте рішення суду про ліквідацію Федеральної національно-культурної автономії українців в Росії.
Якщо повернутися до ціни на газ і ролі у цій справі Юлії Тимошенко, то чомусь всі, хто писав чи говорив на цю тему, забувають про те, що в той час в Москві працював Надзвичайним та Повноважним Послом теперішній міністр Костянтин Грищенко. І був він не просто послом, а першим заступником секретаря РНБО, а це статус віце-прем’єр міністра. І як досвідчений дипломат, він мусив знати всі нюанси переговорного процесу, включаючи причини встановлення захмарної ціни на газ та причин ухвалення урядом рішення з цього приводу. Як би на його місці діяв професіонал та просто чесна людина? Сів би на літак, прилетів до Києва і вимагав би від президента Ющенка зібрати надзвичайне засідання РНБО та запропонував розглянути це питання.
Але цього не сталося. Не захотів пан Грищенко втрачати насиджене місце, шикарну квартиру в Москві, дачу, прислугу, персонального кухаря, цілий гараж автомобілів тощо. І сьогодні на посту міністра мотивація та сама. Тому і результати відповідні. Ви чули хоч би одну різку заяву з боку МЗС у відповідь на чергові антиукраїнські випади з боку російських політиків чи державних діячів? А яка роль зовнішньополітичного відомства в газових переговорах? Схоже, Грищенко знову хоче відсидітися в кущах, а потім свідчити на чергових судах з приводу газових тем?
Ми не закликаємо до конфронтації з російською стороною. Ми – за пошук компромісів, але не за рахунок українських інтересів. Дипломатія-це мистецтво захищати позицію своєї країни до кінця, а робити це може лише відомство, у якому працюють не пристосуванці, а справжні патріоти нашої держави.
Україна без Європи
Ми пропонуємо подивитися на відносини Україна – ЄС з спробуємо подивитися на цю проблему з іншого, дещо неочікуваного боку. 11 березня 2010 року міністром закордонних справ Президент України Віктор Янукович призначає Костянтина Грищенка. У цей час у Брюсселі два роки поспіль працює на посаді Представника України при Європейських Співтовариствах Андрій Веселовський. Професіонал високого ґатунку, один із небагатьох випускників Дипломатичної академії МЗС СРСР, які повернулися з Москви до Києва, ще за Радянського Союзу, працювати на майбутню українську дипломатію. Він був, що називається, на своєму місці, мав гарні стосунки із керівництвом Європейської Комісії, реально впливав на процес української євроінтеграції. За всю історію існування представництва України при ЄС настільки потужного керівника там не було, немає і сьогодні. Так ось, вже 12.05.2010 р. виходить указ Президента, яким той звільняє з посади Представника України при Європейських Співтовариствах Андрія Веселовського. По всіх МЗСевських розуміннях Андрію Івановичу потрібно було працювати в Брюсселі ще мінімум два роки. Але міністр проштовхнув інше рішення.
Хто прийшов на заміну професіоналу Веселовському? 12.05.2010 Президент призначив на вакантну посаду до Брюсселю Костянтина Єлисєєва. За плечима цієї молодої людини досвід роботи директором Кабінету Міністра закордонних справ України. Для тих, хто не знайомий з міністерською кухнею, пояснимо — це керівник секретаріату міністра Зленка, до обов’язків якого входило скласти графік роботи міністра, вчасно занести пошту, нагадати про день народження якогось великого начальника і т.п. До речі, у той час у секретаріаті міністра була створена за ініціативи молодого директора група дипломатів, які написали аж три книжки для пана Зленка, одна з яких «Дипломатія і Політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін» більш схожа на мемуари ніж на науковий зовнішньополітичний аналіз, налічує аж 559 сторінок. За вірне служіння метру української дипломатії вчорашній хлопчик на побігеньках Єлисєєв опиняється у Брюсселі на посаді заступника Представника України при Європейських Співтовариствах, а потім отримує нове призначення на посаду заступника міністра та стає повноцінним Представником при Європейських Співтовариствах.
Змінилася ситуація і в самому міністерстві. Ще одне молоде обдаровання, Павло Клімкін, з квітня 2010р. призначений заступником міністра закордонних справ України, і відповідає за євроінтеграцію. Фізик та прикладний математик за фахом, випускник МФТІ, ще з 1993 по 1997 роках працював разом з Грищенком аташе, третім, другим секретарем Департаменту військового контролю та роззброєння МЗС України. Звідси і підтримка у кадровому зростанні з боку міністра. Але хто думає у МЗС про потужне кадрове забезпечення євроінтеграційних прагнень України?
Тому не варто дивуватися, що результати на цьому напрямі нікчемні. І як би не пов’язували українські керівники зовнішньополітичної служби провали на шляху підписання Угоди про асоціацію Україна — ЄС із проблемами у нашій внутрішній політиці України, насправді частка їхньої вини є помітною. По-перше, посольства України не отримали чітких циркулярів по доведенню до керівництва країни перебування чіткої позиції, за що і чому притягується до кримінальної відповідальності Юлії Тимошенко. Відповідно — не проводилася робота із ЗМІ країн акредитації. Проте, якби такі циркуляри були направлені, на цей час, більшість досвідчених послів були відправлені у відставку і їм на заміну прийшли ті, яких у високі кабінети сьогодні не пускають і у найкращому випадку вони можуть попасти на зустріч до начальника територіального департаменту МЗС.
По-друге, у низці країн ЄС, які, до речі, різко засудили керівництво України за справу Тимошенко, тривають аналогічні кримінальні процеси щодо колишніх керівників держав. Саме в їхніх столицях ми могли заручитися відповідною підтримкою. Але для цього потрібно було мати там дієздатних, авторитетних послів, а можливо, і направити спеціальні місії з МЗС на чолі із заступником міністра для роз’яснення нашої позиції. Цього не зробили, і робити, схоже, не збираються.
По-третє. МЗС України у столиці нашої держави діяло у ці надзвичайно важливі дні мляво і кволо. Ситуація вимагала проведення хоч раз на тиждень зустрічей з послами країн ЄС,США, РФ з метою роз’яснення ситуації, що склалася. Ви про такі заходи чули? Ми ні.
Тому ми ще раз стверджуємо: провал на шляху асоційованого членства в ЄС пов’язаний не лише із проблемами у внутрішній політиці України, а й у серйозних промахах у роботі МЗС України на європейському напрямі.
Втрачені Штати
Історія відносин України та США ніколи за часів незалежності не була безхмарною. Після відмови України від ядерної зброї американська адміністрація змінила гнів на милість, але декілька міжнародних скандалів за президентства Леоніда Кучми знову відкинули ці відносини на периферію американських інтересів. Де, власне, і сьогодні вони знаходяться. У США просто стомилися від непередбачуваності української влади.
За час керівництва міністерством Грищенком відбулися: 14.04.10 р. — робочий візит Президента України Віктора Януковича для участі у Самміті з ядерної безпеки під час якого відбулася зустріч із Президентом США Бараком Обамою, 19-22.09.11 — робочий візит В. Ф. Януковича до США для участі в роботі Генеральної Асамблеї ООН. Жодної зустрічі із американськими високопосадовцями у Президента не відбулося, 15.02.11 Міністр закордонних справ України Грищенко відвідав США для участі у третьому засіданні Комісії стратегічного партнерства.
Американська сторона, можна стверджувати, практично ігнорувала Україну. За два роки – лише один офіційний візит Державного секретаря США Гіларі Клінтон 2-3.07.10, який передбачав її участь в якості співголови в другому засіданні Комісії стратегічного партнерства Україна — США, хіба це не показник низької активності політичного діалогу?
Важко пройти повз значний масив негативних висловлювань американських високопосадовців, які останнім часом лунають у бік української влади, а саме: щодо загрози демократії; порушення прав людини в Україні, неефективної і корумпованої судової системи, політичного характеру деяких судових процесів, корупції у владі і в суспільстві, насильство і дискримінація відносно жінок, дітей, тощо.
Різкою була реакція Вашингтона щодо ситуації, пов’язаної із кримінальними справами проти Юлії Тимошенко та Юрія Луценка. Із вищенаведеного стає зрозумілим, що українсько-американські стратегічні відносини переживають не кращі часи. І у цьому, одному із найважливіших напрямів зовнішньої політики України, МЗС практично не робило ніяких кроків для того, щоб поміняти ситуацію на краще.
Розпочнемо знову з кадрів. 12.05.10 року Президент Віктор Янукович звільняє Олега Шамшура з посади Надзвичайного та Повноважного Посла України в США. Проігноровано той факт, що Олег Владиславович кадровий дипломат, випускник факультету міжнародного права Київського университета ім.Т. Шевченка, був одним із кандидатів на посаду міністра закордонних справ України за часів Президента Віктора Ющенка. За що, мабуть, і поплатився. До речі, до МЗС не повернувся, працює десь у комерційній структурі.
На його місце Президент України Віктор Янукович своїм указом призначив Олександра Моцика. Нічого поганого не скажемо з цього приводу. Моцик — досвідчений дипломат, з фаховою освітою. Обласканий і Леонідом Кучмою в 2001 р. орденом „За заслуги” ІІІ ступеня, і Віктором Ющенком у 2006 р. орденом „За заслуги” ІІ ступеня. А тепер і Віктором Януковичем — високою посадою. Проте є маленьке, але вагоме але: пан Моцик близько не знає, що таке Америка. Посол у Туреччині, Польщі, високопосадовець у МЗС та секретаріаті Ющенка — це одне, а посол в США — це інше. В СРСР десятками років готували американістів, кожний, хто туди призначався, проходив ретельний відбір, а у нас сьогодні-Анкара, завтра-Варшава, післязавтра-Вашингтон.
Ми ще раз наголошуємо, що нічого не маємо особисто проти посла Моцика, хай працює на благо України. Але де результати, де втілення в життя курсу стратегічного співробітництва, допомоги США в євроінтеграції України тощо? Та й сам міністр Грищенко в 2000-2003 роках працював послом у США. Можливо, йому потрібно предметніше займатися цією країною, передавати свій досвід нинішньому послу, разом шукати шляхи покращення українсько-американських відносин.
Кадри вирішують все
Мабуть, головний провал МЗС у 2011 році-це робота з кадрами, внутрішньоапаратна робота, морально-психологічний клімат у колективі. У цьому і стрижнева причина того катастрофічного стану, у якому перебуває сьогодні зовнішньополітичне відомство. У будь-якому міністерстві все розпочинається з керівника – міністра. Пан Грищенко щиро і відверто ненавидить українських дипломатів. Не знаємо, чи це сталося з ним за часів навчання у Московському інституті міжнародних відносин, чи на це вплинули якісь інші обставини, але і в першу міністерську каденцію, і особливо в другу, він усіма своїми діями це підтверджує.
Подивіться будь-який його виступ по телебаченню, інтерв’ю та просто уважно подивіться на світлину, і ви побачите на його обличчі очевидну зневагу до кожного, з ким він спілкується. А що казати про бідолашних підлеглих, які ховаються по закутках, коли той йде по коридорах міністерства? Міністр категорично не проводить наради керівного складу. Ці традиційні наради по понеділках завжди проводили його попередники, на них розглядалися нагальні питання роботи міністерства. Тарасюк і Огризко навіть влаштовували на цих зібраннях обговорення найактуальніших, найзлободенніших проблем. Сьогодні наради проводять заступники міністра, і перетворилися вони на просту формальність.
Грищенко оголосив відкриту війну досвідченим дипломатам. Річ у тім, що в МЗС існує інститут послів із особливих доручень. Це загальноприйнята практика в усіх без винятку країнах світу. Йдеться про те, що Надзвичайні та Повноважні Посли, які повертаються із закордону, обіймають ці посади та курують певні, важливі напрями зовнішньої політики держави.
До недавнього часу в МЗС працювало 25 таких послів. Грищенко вирішив залишити менше десяти, і не виключено, що і ці днями можуть залишитися без роботи. До того ж методи, які були використані для звільнення цих досвідчених дипломатів, чимось нагадували іспанську інквізицію. Літнього дипломата викликали до начальника департаменту кадрів і пропонували посаду радника, а деяким — навіть першого секретаря. Якщо той не погоджувався, повідомляли, що через два місяці його буде звільнено. Декого із послів потім забирала швидка допомога у передінфарктному стані, але кого це цікавить. В результаті частина послів погодилась на таке приниження, а більшість вирішила залишити дипломатичну службу.
Постає питання, чому ж так незлюбив міністр досвідчених дипломатів? Причин кілька. Не забудемо, що Грищенко прийшов до МЗС України у 1992 році на посаду радника з радянського зовнішньополітичного відомства. І багато дипломатів, яких сьогодні він переслідує, знали його як недосвідченого, зеленого працівника МЗС з усіма його вадами і недоліками. Тобто знають про нього те, що йому згадувати не дуже приємно.
Були певні проблеми і у заступника міністра Грищенка. Ветерани подейкують, можливо, брешуть, що тодішній високопосадовець прокрутив через своїх ізраїльських родичів оборудку з закупівлею комп’ютерів для консульської служби на суму мільйон доларів, які насправді коштували значно дешевше. Кажуть, що і зараз ці комп’ютери валяються на складі МЗС.
Значна частина ветеранів мала гарні стосунки з попередниками Грищенка — Борисом Тарасюком та Володимиром Огризком — для теперішнього міністра — вороги номер один. І не тільки за ідеологічними розбіжностями. Всі, хто працював з цими високопрофесійними дипломатами, порівнюючи їх з Грищенком відчувають велику прірву в засобах і методах роботи останнього.
На короткому повідку
Гнів міністра падає не лише на послів з особливих доручень. Все без винятку оточення міністра в його очах-нероби і ледарі. Всі вони мріють про одне-відсидітися в центральному апараті кілька років, а потім рвонути за кордон заробляти валюту. Чого лише варте розпорядження за № 194 від 16.09.11 р. «Щодо заходів з удосконалення внутрішнього трудового розпорядку МЗС України». Наведемо тільки кілька його положень.
З метою забезпечення ефективної роботи Міністерства закордонних справ України, у тому числі щодо виконання поставлених перед зовнішньополітичним відомством невідкладних і непередбачуваних завдань відповідно до його компетенції, а також зміцнення трудової та виконавської дисципліни.
Під час знаходження на робочому місці Міністра про свій намір залишити адміністративну будівлю МЗС після 18:00 год. інформувати:
Першому заступнику Міністра, заступнику Міністра-керівникові апарату, заступнику Міністра, спеціальним представникам України — Міністра,
керівникам структурних підрозділів МЗС України — приймальню Міністра,
послам з особливих доручень — куруючого заступника Міністра.
Управлінню технічного забезпечення на постійній основі подавати щопонеділка до 11:00 год. інформацію в електронному вигляді стосовно часу початку та завершення робочого дня першого заступника Міністра, заступника Міністра-керівника апарату, заступника Міністра, спеціальних представників України, керівників структурних підрозділів МЗС України та послів з особливих доручень за кожен день календарного тижня, що минув.
Ще не вистачає пункту: «У разі, якщо хтось із дипломатів донесе на свого колегу про випадок порушення ним виконавської дисципліни, то він отримає матеріальну винагороду персонально від міністра».
Не краще життя і у молодих дипломатів. Постійні пертурбації, якими лихоманить міністерство, нікому не дають спокою. Реорганізації, скорочення, переведення з одного підрозділу в інший створюють нервову обстановку в колективі та відповідний морально-психологічний клімат. Є випадки, коли молодих дипломатів переводять із дипломатичних підрозділів у господарські. Звичайно, ніхто їхньої згоди на це не запитує. Багато молоді не витримує такого психологічного навантаження і просто йде із міністерства.
Така робота з кадрами дає свої негативні результати. Наведемо кілька прикладів. Більше півроку вакантна посада генерального консула у Владивостоці. Його функції виконує бухгалтер. Тривалий час вакантна посла в Індонезії. У Китаї катастрофічно не вистачає консульських працівників. І цей перелік можна продовжувати. Не краща ситуація і у Центральному апараті. Із 41 посади Першого територіального департаменту, вакантними є десять. У цілому у МЗС не заповненими є близько ста дипломатичних посад.
У цьому році потрібно провести ротацію більш ніж 500 дипломатів за кордоном. На кого? Більшість працівників МЗС деморалізовані і не готові їхати із України. З іншого боку ті, що їдуть додому, знають про обстановку в Центральному апараті і шукають будь-яку нагоду щоб залишитися за кордоном, або знайти іншу роботу в Україні.
Ось такі досягнення МЗС України на чолі із «видатним українським дипломатом всіх часів і народів» Грищенком. Десь ходять настирливі чутки, що Президент України Віктор Янукович активно шукає йому заміну, хтось з екранів телевізорів прямо закликає його самого подати у відставку. Як би там не було, але ця стаття написана не для того, щоб підкинути хмизу в огонь. Буде чи не буде працювати Грищенко міністром, покаже час, але вже зараз зрозуміло, що у нинішньому стані МЗС не у змозі відповісти на ті надзвичайно складні виклики сьогодення, які постали перед зовнішньою політикою України.
Максим ЛІТВІНОВ, Іван МАЙСЬКИЙ, українські дипломати
